Чуттєвість і розсудок — два головних „стовбури пізнання“. Жодній з цих здібностей не можна віддати перевагу; без чуттєвості жоден предмет не був би даний нам, а без розсудку жоден неможливо було б осмислити. Думки без змісту порожні, відчуття без понять сліпі, зазначав Кант. Зміст розсудку дається чуттєвістю; розсудок же надає індивідуальним і суб’єктивним чуттєвим сприйняттям апріорної форми.
Він має багато послідовників і противників. Розглядаючи саморозвиток духу, Гегель практично з позицій об’єктивного ідеалізму дослідив механізм розвитку природи, людини, суспільства, проаналізував найзагальніші закони і логіку цього розвитку. Гегелем створена нова наука — діалектична логіка. Її предмет — мислення як цілісне утворення, формами і змістом якого є філософські категорії — водночас поняття і об’єктивні визначення світу. Стверджуючи об’єктивну суперечливість пізнання, людської діяльності і спілкування, діалектика виступає як методологія оновлення суспільної практики і духовного життя.
Інакше кажучи, як можлива свідомість, оскільки остання — це одночасність протилежностей, одночасна даність „Я“ і „не-Я“. Розглядаючи питання про можливість науковчення як єдиної системи, Фіхте виявив певну колоподібну, циклічну структуру. Якщо система виходить з одного основоположення, яке розкриває в системі лише себе, то розвиток системи описує своєрідне коло, тобто завершена система повернеться до свого початку.
Освітні послуги
Рефлексія над відчуттям виводить „Я“ в об’єкт відчуття, тобто в „не-Я“, і приводить до його споглядання. Рефлексія над спогляданням дає змогу схопити образ „не-Я“ і утримати його у відриві від прообразу. Здатність такого втримання є розсудок, або, як його називав Фіхте, „сховище створеного силою уяви“. Образ, закріплений розсудком і схований у ньому, є поняття. Рефлексія ж над поняттями, існуючими в розсудку суб’єкта, є здатність судження. Адже реальність — і тут Фіхте йде за Кантом — і є тим, що дається в спогляданні.
Ця формула лежить в основі теорії пізнання Канта, який поставив на місце субстанції попереднього раціоналізму діяльність свого трансцендентального суб’єкта. Становлення німецької класичної філософії відбувалося у контексті загальноєвропейського та німецького Просвітництва, яке із середини XVIII ст. Вступило у діалог з містико-діалектичною традицією (Майстер Екхарт, Г.Су-зо, І. Таулер). До цього контексту додався „німецький романтизм“, полеміка з яким справила значний вплив на розвиток німецької філософської класики. Продовжуючи матеріалістичні традиції, Фейєрбах вніс значний вклад і в теорію пізнання. Він розвиває лінію матеріалістичного сенсуалізму. Реальний світ, за Фейєрбахом, є дійсністю, що чуттєво сприймається, і саме завдяки чуттєвому сприйманню лише і можливе його пізнання.
- Якщо середньовічна філософія вважається християнською, філософія Нового Часу – раціоналістичною, то німецька філософія є ідеалістичною і найбільш абстрактною.
- В поведінці людей — в практиці, а не в теорії — якраз і розв’язується третя антиномія.
- Отже, друге основоположення вводить категорію заперечення, „не-Я“.
- Церковної гегемонії, як засіб для реалізації своїх політичних і економічних інтересів.
- Використовувати діалектику як метод дослідження не лише стосовно самої філософії, а й спеціальних галузей науки про природу, суспільство, духовне життя та людину.
Значним є його доробок у дослідження філософської спадщини Сковороди. Слід зазначити, що розгляд історико-філософської проблематики здійснюється в контексті впливу національної специфіки, національного характеру тощо. Досить багато уваги приділяє він дослідженню понять „нація“ і „людство“. Нація розуміється ним як у раціоналістичному, так і романтичному аспекті. Раціоналістичний підхід дає змогу виявити особливе, тобто національне. Проте Чижевський відмічає, що справжню цінність складає загальнолюдське, наднаціональне. Національне, яким би повнокровним воно не було, поступається загальнолюдському.
Філософія Іммануїла Канта
Незважаючи на всі недоліки, властиві філософії Фейєрбаха, безперечним досягненням її є те, що вона відтворила матеріалістичні принципи і тим самим справила значний вплив на розвиток філософської думки. Філософська система Фейєрбаха стала вихідним пунктом формування і становлення марксистської філософії. Отже, висуваючи на https://www.myalexandriya.com/stranicy/sloti-z-ukrainskim-koloritom-vid-cheskogo-rozrobnika/ перший план досвід як першоджерело знання, Фейєрбах підкреслював взаємозв’язок чуттєвого споглядання та мислення в процесі пізнання. При цьому завдання мислення він вбачає у тому, щоб збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого досвіду, усвідомлювати і розуміти їх прихований, безпосередньо не проявлюваний зміст.
Апофатичне (негативне) богопізнання послідовно відкадає мислимі, а отже, повторювані (спільні, скажімо, і людям) риси і проводить до відкриття унікально-неповторного в Богові, того, що і є предметом любові, джерелом потягу до єднання. Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Ця тотожність, гадає Гегель, є відносною, як і їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб’єкт думки та на думку як змістовний об’єкт. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб’єктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини об’єктивною сутністю, першоосновою всього сущого.
Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха[ред.
Він вірив у прогрес людства і відгукнувся на заклик просвітителів – піддати все оцінці розуму. Остання теза безпосередньо вплинула на розробку цієї проблеми. Навіть назви основних праць Канта „Критика чистого розуму”, „Критика практичного розуму”, „Критика спроможності судження”, засвідчують, що ідейні витоки видатного філософа брали початок з ідей Просвітництва.